Чому ми так боїмося слів «покаяння/навернення»…
Це найпрекрасніше, що я будь-коли переживав!
Це «повернення» в дім/обійми люблячого Бога Отця, де ми завжди є прийнятими/любленими/бажаними…
Це повернення в наш дім, який належить нам по «праву» благодаті, найцінніша і найпрекрасніша спадщина, яку не можливо самому збудувати/купити/заслужити, бо вона дарується лише дітям (синам і донькам) по милості Божій у спадок…
Батьки наші 70 років будували примарну комуністичну ізьбу для чужих вождів… Не будьмо як вони… «Не будьте, як батьки ваші» – каже Господь! «Та вони не слухали й на мене не зважали, -слово Господнє. Батьки ваші – де вони?»
Повернімось/навернімось до Господа сил, до люблячого Бога Отця…
«1 Восьмого місяця, другого року Дарія, надійшло таке слово Господнє до Захарії, сина Берехії, сина Іддо, пророка:
2 «Прогнівавсь Господь вельми на батьків ваших;
3 тому скажи їм: Так говорить Господь сил: Поверніться до мене, – слово Господа сил, – і я повернусь до вас, говорить Господь сил.
4 Не будьте, як батьки ваші, до яких взивали перші пророки, кажучи: Так говорить Господь- сил: Верніться з ледачих доріг ваших і від лихих учинків ваших. Та вони не слухали й на мене не зважали, -слово Господнє.
5 Батьки ваші – де вони? Та й пророки – чи будуть жити вічно?
6 Слова ж мої й постанови, що я заповідав слугам моїм, пророкам, чи не дійшли до батьків ваших? Вони повернулись і сказали: Як призначив Господь сил зробити нам, згідно з нашими путями й нашими вчинками, так і зробив з нами» (Захарія 1, 1-6).
